Копійка-чешуйка московське царство

вершник з довгим списом, той самий копейщик, від якого пішла назва “копійка”. Видно коня, видно ногу вершника і спис навскоси.
Цей екземпляр по формі самий витягнутий, як насіння соняшника. Така форма була характерна саме для 1650-1680-х років, коли дроти почали розплющувати сильніше, щоб зекономити срібло.
Як їх робили за 30 секунд:
1. Брали срібний дріт товщиною з олівець
2. Рубали його на однакові шматочки — це і була вагова норма
3. Клали на ковадло, де вже лежав нижній штемпель з написом
4. Зверху били верхнім штемпелем з вершником
Один удар — одна монета. За день один майстер робив до 1000 штук. Тому немає двох однакових — кожна трохи з’їхала, трохи не пропечатано
Легенда про цей тип
У козацьких легендах Придунав’я такі довгі чорні чешуйки називали “козацькими нігтями”. Казали, що їх носив у поясі сам Іван Сірко, коли ходив походами на турків під Комарно і Естергом.
Вірили, що якщо знайдеш таку монету на березі Дунаю і кинеш назад у воду — вода принесе ще три. А якщо залишиш собі — то в дорозі не заблукаєш.